Книга “Сповідь тренера” Всеволода Зеленіна — це спроба поєднати, інтегрувати та осмислити себе для досягнення цілісного сприйняття, що відразу ж одностайно порушиться живим рухом до подальших пошуків. Але для цього треба бути максимально відвертим… з собою, з іншими, зі світом…
Протягом майже двадцяти років мене час від часу питають: “Як й навіщо Ви стали тренером?”. Відверто кажучи, в мене немає остаточної відповіді на це запитання. Існує багато речей, що я можу робити не гірше, а може ще й краще: грати на віолончелі, консультувати політичних і бизнес-лідерів, викладати психологічні й музичні дисципліни, писати книжки, розробляти рекламні та PR- стратегії тощо. Проте нема нічого іншого крім тренерства, не робити чого я не можу. Це – моя доля, моя закоханість, мій хрест, моє призначення.
Тому, якщо випадковий читач, погортавши цю книжку, відчує нудьгу, позіхне, закриє її та покладе там, де взяв, мене це анітрохи не засмутить: я сам так робив багато разів. Проте, якщо хтось, уважно прочитавши всю книгу від початку до кінця, засудить мене за те, що я оприлюднив факти й думки, які порядні й пристойні люди звикли замовчувати, нехай волає про це хоч усьому світові, а до мене з цим не звертається: в мене не буде щирої поваги до такої людини.
Адже немає, мабуть, нічого важчого, ніж розгортати душу — рефлексивне самоусвідомлення писати від першої особи, від щирого серця…
Ця книжка — це скоріше збірка новел-роздумів та коментарів до них, які писалися ввечері (а частіше до глибокої ночі) вдома, в потягах, на вокзалах та в аеропортах різних міст, країн та континентів після тренінгів здебільшого для осмислення приголомшливо розгромних перемог та благословенно осяйних невдач зі щирою надією на те, що, можливо, ці відкриття стануть у пригоді тим, хто йде поряд і разом зі мною непередбачуваним, але таким захопливим шляхом тренерства.
